До 80-річчя звільнення Освенциму понад 80 осіб, які вижили в концтаборі, взяли участь у проєкті «Я вижив/ла в Освенцимі. Пам'ятайте про це».
27 січня відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Саме цього дня, 80 років тому, було звільнено Освенцім — табір смерті, сама назва якого для багатьох уособлює поняття зла.
80-ті роковини звільнення Освенцима припадає на час, коли світ переживає різке зростання антисемітизму, розкол у світовій політиці та ворожі прояви расизму.
У спеціальному двотижневому проєкті з ініціативи Клеймс Конференс — організації, що забезпечує виплати компенсацій і соціальну допомогу вцілілим у Голокост, взяли участь понад 80 людей, які пережили жахи. Вони поділилися спогадами про трагічні події, пережиті в дитинстві, про втрату близьких, і звернулися до молодого покоління із закликом пам'ятати.
Крім свідчень ув'язнених, у проєкті подано також інформативні відео-довідки, історії Анни Франк, Елі Візеля та інших. Мета кампанії #ISurvivedAuschwitz — підвищити рівень поінформованості серед молоді про страшні події Голокосту.
Учасники проєкту кажуть:
Арон Крелл: «Я втратив і моїх братів Цві та Моше, і мою матір Естер під час Голокосту. Я пережив п'ять концентраційних таборів та гетто, включно з Освенцимом. Я знаю, що багато людей не можуть зрозуміти, що я пережив. Але ви можете зрозуміти, як любити брата так, як я любив Цві, можете уявити собі нестерпний біль, який приходить із втратою брата, і, сподіваюся, погодьтеся, що уроки Голокосту ніколи не повинні бути забуті».
Джудіт Ерве-Елкан, 98 років, зараз живе у Франції: «Образ матерів, які вирішили піти зі своїми дітьми в газові камери, замість того, щоб дивитися, як їхні діти помирають наодинці, — це те, що я ніколи не забуду». Вона хоче, щоб світ пам'ятав неймовірний вибір цих матерів. «Мати, яка вмирає з дитиною на руках, веде свою дитину до смерті, для мене є найжахливішим з образів, які я бачу досі».
Герта Вішна зі Словаччини розповідає про свою тітку та її двох маленьких доньок, чотирирічну Ленку і шестирічну Еріку, які загинули в газових камерах; про свого батька, який помер у Заксенхаузені; і про свою матір, яку Менгеле відібрав для експериментів і яка померла. Вона згадує: «Ось так я втратила батьків і залишилася сиротою у віці 13 років. Я хочу, щоб пам'ять про мою сім'ю збереглася назавжди».
Йона Лакс з Ізраїлю, яка пережила разом із сестрою-близнюком експерименти Менгеле, заявила: «Я пам'ятаю той день, той самий момент, коли ми залишилися самі на марші смерті, я заприсяглася, що присвячу все своє життя, весь свій час, щоб розповісти, задокументувати, донести до людей те, що сталося. Тому що неможливо, щоб такий темний період зник з пам'яті людей та з історії».
Єва Шепесі з Німеччини розповіла про свою матір, батька та молодшого брата, всі вони були вбиті під час Голокосту. Матері вдалося забезпечити Єву фальшивими документами у спробаз урятувати її. Незважаючи на зусилля, нацисти знайшли її і відправили до Освенциму 3 листопада 1944 року: «У той час я не знала, що мою матір Валері та мого молодшого брата Тамаса вже відправили до Освенцима і вбили там. І коли я прибула туди, вони дивилися на мене з небес».
Еллі Блюменталь з Південної Африки 103 роки, і вона хоче, щоб світ знав, що вона ніколи не втрачала надії в Освенцимі, незважаючи на втрату 23 членів своєї сім'ї. Вона та її племінниця Рома вижили: «Вона благала мене покласти край нашим стражданням, і кинутися на електричну огорожу, бо, за її словами, єдиний вихід із Освенциму був через димар. Я вмовляла її почекати ще один день, потім ще один, бо я не була готова померти. Я хотіла жити».
