В межах інтерв'ю для інтернет-видання газети Єврейської громади Дніпра «Шабат Шалом» виконавчий директор Об'єднаної єврейської общини України Віталій Камозін розказав про захист єврейських поховань в Україні.
— Для початку уточніть будь ласка, що саме мається на увазі під захистом цвинтарів?
— Одна з основних цілей програми — захист єврейських цвинтарів від осквернення, що випливає навіть із її назви. Тобто від знесення, пошкодження могил і мацев, забудови. Одним словом — від вандалізму.
І справа тут не лише в єврейських і релігійних традиціях. Просто так склалося, що на території України єврейські кладовища постраждали більше за інші — особливо під час Голокосту та в радянський період. Іноді це доходило до відвертого блюзнірства — достатньо згадати будівництво стадіону на місці масових розстрілів євреїв у Дніпропетровську в жовтні 1941 року.
Не менш важлива мета — збереження історичної пам’яті. Адже у багатьох населених пунктах люди сьогодні нічого не знають не лише про раніше існуючі єврейські кладовища, а й взагалі про єврейські громади та поселення у своїх селах і містах.
А глобально, захист єврейських цвинтарів — наш обов'язок. У юдаїзмі осквернення місць поховань прирівнюється до вбивства. Це недоторкана земля.
— Що вдалося зробити за період реалізації програми?
— З 2021 року в Україні пам'ятними знаками позначено 124 єврейських кладовища, зокрема 11 — на території Дніпропетровської області.
Особливість нашої області в тому, що більшість єврейських цвинтарів тут розташована на півдні — на території колишнього Сталіндорфського району, де перед Другою світовою війною понад половину населення становили євреї і налічувалося понад 50 єврейських поселень. Найстаріше єврейське кладовище регіону — Інгулецьке — розташоване саме тут, за 40 км від Кривого Рогу. Типова і його доля. Після війни Інгулецьке єврейське кладовище було занедбане і майже повністю знищене — мацеви використовувалися як будівельний матеріал. Фактично відродження цвинтаря як меморіальної території почалося лише у 2021 році — стараннями ентузіастів.
— Як на практиці відбувається встановлення пам'ятних знаків?
— Для встановлення пам’ятного знака необхідно отримати дозвіл органу місцевого самоврядування. Це стандартна процедура, оскільки земля, на якій розташовані кладовища, належить громадам. Але, як правило, місцева влада не поспішає брати цвинтар на баланс, що можна зрозуміти — за об’єктами муніципальної власності потрібно доглядати, нести відповідальність.
Втім, у документах, які ми отримуємо від влади, зазвичай є формулювання, що розміщення пам’ятного знака дозволяється на місці розташування єврейського кладовища. Тобто існування місця поховання визнається де-факто. Що дуже допомагає в охороні та захисті цих територій.
У Полтавській області — у Хоролі — був випадок: на територію вже верифікованого єврейського цвинтаря приїхав трактор і почав його зносити — розчищати ділянку під приводом того, що це громадська земля. Завдяки тому, що у нас були документи, які підтверджували, що це місце поховання, знищення кладовища вдалося уникнути.
— Але ж є й люди, які допомагають вам у захисті кладовищ?
— Звісно. Небайдужих людей багато. У Снятині, наприклад, два роки тому взагалі була вражаюча історія. До нас звернувся місцевий житель і повідомив, що весь двір нещодавно придбаного ним комплексу будівель — кілька сотень квадратних метрів — вимощений мацевами. Інформація підтвердилася. У результаті нам вдалося вилучити та перенести на єврейське кладовище близько 300 мацев, найстаріша з яких виявилася 1754 року, — виконати таку важливу міцву. Збирали мацеви буквально по фрагментах, адже більшість була роздроблена — процес був складний і кропіткий.
Примітно, що місцевого жителя ніхто ні про що не просив, він спокійно міг залити весь двір бетоном. Але не залив, а зв’язався з нами. На знак вдячності ми зібрали необхідну суму і подарували людині еквівалентний обсяг тротуарної плитки.
Сама ж історія лише підтверджує, що Програма захисту єврейських кладовищ актуальна й необхідна.
— Можете навести приклади, що стосуються Дніпропетровської області?
— Будь ласка: у Самарі (Новомосковську) кілька років тому жінка знайшла мацеву у себе на городі. Згодом біля цього місця ми встановили пам'ятний знак, а саму мацеву перемістили до музею — як виняток. Зазвичай мацеви повертаються на територію єврейських цвинтарів, де вони мають перебувати. До речі, пам'ятний знак на місці, де в Новомосковську раніше розташовувалося єврейське кладовище, також встановлений.
Схожа історія нещодавно сталася й у Верхньодніпровську. Одна дівчина-єврейка придбала тут будинок і виявила на його території мацеву кінця XIX століття.
А в самому Дніпрі завдяки Програмі захисту єврейських кладовищ кілька років тому було виявлено будівлю синагоги «Бейт Гахаїм», XIX століття. На території, де колись розташовувалося Старе єврейське кладовище, місцевий житель знайшов мацеву й поділився інформацією про те, що неподалік є ще кілька надгробних каменів. Виїхали на місце. Мацеву знайшли. А на зворотному шляху, випадково — як це зазвичай буває, натрапили ще на одного місцевого мешканця, який розповів, що у нього у дворі є якась кладовищенська будівля. Щоправда, від початкової споруди залишилася лише одна цегляна стіна, але за низкою ознак вдалося встановити, що це місце розташування синагоги. У результаті на один верифікований об'єкт єврейської історії у Дніпрі стало більше.
— Втім, більшість єврейських цвинтарів зосереджена на заході України.
— І це не дивно. Так склалося історично — просто на заході єврейських поселень від початку було значно більше, ніж у нашому регіоні. І виникли вони набагато раніше, ніж на Дніпропетровщині — у Буську, наприклад, збереглася мацева, датована 1520 роком.
Як наслідок, якщо у Львівській чи Івано-Франківській областях понад 100 єврейських кладовищ у кожній, у Дніпропетровській їх усього близько 30.
Втім, вважаю, що області з цим ще пощастило. У Харківській області взагалі лише кілька єврейських кладовищ.
І що цікаво — відсоток забудованих кладовищ у Дніпропетровській області менший, ніж у середньому по Україні. Можливо, тому, що жителі населених пунктів колишнього Сталіндорфського району пам'ятають, що спочатку це були єврейські колонії. Приїжджаєш у таке село, спілкуєшся з людьми — усі пам'ятають, що тут раніше жили євреї.
— А де в Дніпропетровській області вдається виявляти раніше невідомі єврейські цвинтарі?
— У різних місцях, навіть несподіваних. Є, наприклад, у Дніпропетровській області село Жовте — класичне козацьке поселення. Аж до розпаду Російської імперії вся система управління тут будувалася за козацькою моделлю. І уявіть: у селі постійно проживало 150–200 євреїв. Просто поряд із селом була залізнична станція, що сприяло розвитку торгівлі, на якій здебільшого спеціалізувалося єврейське населення.
Ще я майже на 100% упевнений, що єврейське кладовище було у Царичанці. Ми не знаємо, де воно розташовувалося, але воно було — у селищі існувала синагога, а отже, жили євреї. Відповідно, існувало й кладовище. І таких випадків багато.
— Під дію програми підпадають і масові поховання часів Голокосту?
— Безумовно. Коли вдається розшукати нове, раніше невідоме місце поховання жертв Голокосту, встановлюємо пам’ятний знак, як, наприклад, у Верховцевому. Тут на момент окупації міста під час Другої світової війни був психіатричний інтернат, серед пацієнтів якого були й євреї. Як фашисти ставилися до психічно хворих — відомо. При цьому в першу чергу знищувалися пацієнти-євреї. У Верховцевому так загинули 18 євреїв — пацієнтів інтернату.
Нам вдалося встановити місце їх поховання. У результаті біля будівлі колишнього інтернату спільно з єврейською громадою Кам'янського встановили пам'ятний знак. Голова громади рабин Леві Стамблер прочитав Кадиш. А загалом у церемонії взяли участь понад 50 людей, зокрема мери двох міст і народний депутат України.
— У Дніпропетровській області вам сприяють місцева влада та єврейські громади. А в інших регіонах?
— В інших регіонах теж. У Житомирській області, наприклад, 8 пам'ятних знаків, що позначають територію кладовищ, ми встановили ще у 2021 році — за сприяння єврейської громади Бердичева. А роком раніше примітна подія сталася в самому Бердичеві — тут було виявлено мацеву відомого хасидського цадика — Леві-Іцхака з Бердичева.
Плідно співпрацюємо й з єврейською громадою Івано-Франківської області. Ми знаходимо фінансування, оформлюємо необхідні документи, отримуємо дозволи. А виконувати роботу безпосередньо на місці нам допомагає єврейська громада. За таким принципом побудована робота й в інших областях України.
— І останнє питання: чи не плануєте ви розширювати дію програми?
— На сьогодні в рамках Програми захисту єврейських цвинтарів отримано вже 217 дозволів на встановлення пам'ятних знаків. Реалізація програми триває. А всіх, кому не байдужа ця тема, запрошуємо до співпраці.
Зараз, наприклад, розробляємо проект створення онлайн-бази єврейських кладовищ України. На першому етапі плануємо оцифрувати інформацію про місця розташування кладовищ і встановлені пам'ятні знаки. Щоб люди знали, де і які кладовища потребують захисту й порятунку, як узяти в цьому участь, яка саме допомога потрібна.
Є й більш масштабний задум — створити єдиний єврейський меморіальний портал, на якому була б зібрана інформація не лише про кладовища, а й про тих, хто на них похований. Умовно, щоб людина, яка вводить у пошук своє прізвище і зазначає, що її дідусь, наприклад, похований у Буську, — потрапляла на наш портал, на сторінку місцевого кладовища зі списком усіх поховань, і бачила, що з місцем поховання її предка все гаразд.
Є взагалі шалена ідея — розмістити на порталі фотографії всіх збережених мацев. Причому не лише розмістити, а й проіндексувати. Зрозуміло, що це колосальний обсяг роботи, навіть з урахуванням того, що основні зусилля ми плануємо зосередити на історичних місцях поховань. Але я впевнений, що спільними зусиллями ми впораємося і з цим завданням.
